ВАНГЕЛI КНЯГИНI ЖЕСЛАВСЬКОÏ. УкраÏнська нацIональна святиня: IсторIя, змIст, загадки orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=16017


Пересопницьке євангелiє, про яке бiльшiсть украïнцiв чули i знають, є загадковою пам'яткою украïнськоï культури. Можна навiть сказати мiстичною. Створене в аристократичному середовищi, воно стало нацiональним раритетом. I це попри те, що наше розумiння нацiонального часто пов'язане з простонародним.
Незважаючи на нестабiльнiсть, драматичнiсть украïнськоï iсторiï XVIXVIII стст., широкомасштабнi конфесiйнi змiни, Пересопницьке євангелiє як дорога релiквiя зберiгалося, передавалася з поколiння в поколiння. Його тримали в своïх руках Iван Мазепа, можливо, iншi козацькi гетьмани (хто зна, може, й Богдан Хмельницький). Торкався до нього й Тарас Шевченко, частково описавши книгу в своïх археографiчних замiтках. Iнодi воно зникало, його вивозили з Украïни, але потiм (дивним чином?) поверталося назад.
Пересопницьке євангелiє дуже цiкавило украïнських дослiдникiв. Помiтний внесок у вивчення цiєï пам'ятки зробили П. Житецький, О. Грузинський. I. Огiєнко, Я. Запаско, I. Чепiга, JI. Дубровiна, JI. Гнатенко та iншi. За часiв незалежноï Украïни книга видавалася двiчi. Перше видання (тираж 500 примiрникiв) пiдготував Iнститут украïнськоï мови НАН Украïни. Iз 700 сторiнок книжки транслi-
терований текст займав 270, решту присвячено науковим студiям. Ще одне факсимiльне видання побачило свiт завдяки Украïнськiй православнiй церквi (Московського патрiархату) в 2008 р.
У роки створення нашоï держави Пересопницьке євангелiє стало нацiональною святинею, на якiй присягають президенти Украïни. Чи випадково це? Напевно, нi.
Коли, як i чому з'явилося Пересопницьке євангелiє?
Частково вiдповiдi на цi питання знаходимо на останнiй сторiнцi цiєï пам'ятки. До речi, вона мiстить не лише євангельськi тексти, а й деякi примiтки, передмови й пiслямови. Iз них дiзнаємося про точнi дати створення книги. Над нею почали працювати 15 серпня 1556 p., а закiнчили роботу 29 серпня 1561 р. Книжку замовила й, вiдповiдно, дала грошi на ïï переписування княгиня Настасья (Анастасiя) Юрiïвна Жеславська (Заславська), яка походила з князiвського роду Гольшанських. ïй допомагала дочка Ганна- вдокiя, а також ïï зять Iван Федорович Чорторийський.
Вiдомi також iмена тих, хто працював над Пересопниць- ким євангелiєм. Враховуючи те, що пам'ятники середньовiчноï культури переважно були колективними й анонiмними, цей факт здається дещо незвичним. Можливо, намагання авторизуватися було виявом нових ренесансних тенденцiй, якi вплинули на творцiв пам'ятки.
Спочатку кiлька слiв про фундаторку видання княгиню Настасью Жеславську. Один iз бiблiографiв, А.В. Терещенко, навiть iменував цю книгу вангелiє княгинi Жеславськоï. Мабуть, така назва дещо точнiша, нiж звична Пересопницьке євангелiє. Адже в Пересопницi було написано лише частину книги вангелiя вiд Марка, Луки та Iоанна.
Про саму княгиню Жеславську є лише скупi вiдомостi. Походила вона з роду Гольшанських, протопластом яких був вi-
домий литовський рiд князiв Гедимiновичiв. Щоправда, Голь- шанськi, живучи на украïнському та бiлоруському Полiссi, перейняли мiсцевi звичаï, сповiдували православ'я, таким чином були причетними до руськоï (украïнсько-бiлоруськоï) культури того часу.
Батько Анастасы Юрiй Iванович був князем дубровицьким, степанським i гольшанським. Крiм неï, у нього було ще одинадцять дiтей. Можливо, Анастасiя народилася в Дубровицi полiському мiстi, що лежало на березi рiчки Горинь (зараз це районний центр на пiвночi Рiвненськоï областi). Часом ïï народження можна вважати перiод мiж 15101520 рр. Пiсля 1530 р. Анастасiю вiддали замiж за князя Кузьму Iвановича Жеславського (Заславського). Варто сказати, що Жеславськi походили вiд князiв Острозьких, були пов'язанi з ними. Резиденцiєю цих князiв був Жеслав (зараз Iзяслав районний центр Хмельницькоï областi), який, як i Дубровиця, розташовувався на берегах Горинi. Iмовiрно, тут разом зi своïм чоловiком проживала Настасья, яку йменували вiдтепер княгинею Жеславською. У цьому шлюбi з'явилося двоє дiтей Iван, який успадкував Жеслав i княжив тут, та Ганна, котру вiддали замiж за князя Iвана Чорторийського, резиденцiя якого була в мiстi Клевань поряд iз Пересопницею. У Пе- ресопницькому євангелiï Ганну, щоправда, називають вдокiєю; можливо, в неï було подвiйне iм'я Ганна-вдокiя.
1556 року помер чоловiк Анастасы князь Кузьма Iванович. Припускають, що княгиня-вдова вирiшила пiти в монастир, в чернецтвi ïï й нарекли iм'ям Параскева. Так вона фiгурує в Пересопницькому євангелiï. Можливо, смерть чоловiка спонукала княгиню видiлити кошти на переписування i оздоблення євангелiя. Тодi такi дiï розцiнювалися як богоугодна й спасенна справа. Замовляючи святу книгу або переписуючи ïï, людина вважала, що це допоможе в спасiннi душi. Загалом, жiноче меценатство було певною традицiєю на Волинi. Такою меценаткою ще в кiнцi XIII ст. була Ольга Романiвна вдова волинського князя Володимира Васильковича.
Можливо, на ïï замовлення було завершено написання Галицько- Волинського лiтопису. Уже пiсля Анастасiï Жеславськоï вiдомою меценаткою стає княгиня Галька Острозька, яка пожертвувала велику суму на Острозьку академiю, шпиталь у Острозi та на монастир святого Спаса пiд Луцьком.
Символiчно, що княгиня Жеславська померла в той самий рiк, коли закiнчили переписування євангелiя. Хочеться вiрити, що перед смертю вона побачила цей шедевр рукописного мистецтва.
Перший рiк над євангелiєм працювали, так зазначено в самiй пам'ятцi, в Дворцi, монастирi Жеславском, при церквi святия та живоначальния Троiца. А згодом 1557 р. переписування цiєï пам'ятки продовжилося чомусь у
Пересопницькому монастирi Рiздва Богородицi. Чому можна лише здогадуватися. Можливо, тут були кращi умови для роботи над книжкою або в ньому жили досвiдченi писарi. Варто враховувати, що Дворецький монастир заснували недавно. Тому, в ньому могло й не бути потрiбних книжок зате вони могли бути в Пересопницi.
Пересопниця село на березi рiчки Струбли, яке розташовувалось на вiдстанi близько ста кiлометрiв вiд Двiрця. За часiв Киïвськоï Русi це було мiсто, яке вiдiгравало важливу роль у полiтичних подiях середини XII ст. Археологiчнi дослiдження показують, що Пересопниця iснувала в X ст., а то й ще ранiше. Однак перша писемна згадка про мiсто датується 1149 роком. У той час розгорiлася мiжусобна боротьба за киïвський престол мiж князями Юрiєм Довгоруким та Iзяславом Мстиславовичем. У епiцентр цiєï боротьби потрапив регiон Погорини (басейн рiчки Горинь), зокрема мiсто Пересопниця. У т.з. Киïвському лiтописi досить детально описано це протистояння, в тому числi й подiï, що вiдбувалися в Пересопницi. Читаючи про них, бачимо, що це не просто лiтописний текст. Це своєрiдна повiсть. Виникає думка: чи не в Пересопницi ïï написали, чи не iснував у цьому мiстi в тi далекi часи осередок книгописання?
За однiєю з легенд, саме в тi часи було засновано монастир у Пересопницi. Iнша легенда пов'язує фундацiю обителi з перiодом правлiння Мстислава Ярославовича Нiмого, який княжив у Пересопницi в першiй чвертi XIII ст. Вважається, що Пересопниця зазнала руйнувань в часи монгольськоï навали. Мiсто занепало й поступово перетворилося в село. Однак, схоже, монастир продовжував iснувати. Перший вiдомий iсторичний документ про нього датований 18 липня 1490 р. Iз його тексту випливає, що монастир Рiздва Богородицi в Пересопницi був досить заможним йому належали три навколишнi села. Iншi, дещо пiзнiшi документи також свiдчать про багатство монастиря.
1505 р. монастир потрапив у володiння князiв Чорторийських. Варто зазначити, що члени цiєï родини (на той час православнi) вiдзначалися помiтною освiченiстю. Вони сприяли тому, щоб монастирi були осередками культури. Дочка замовницi Пересопницького євангелiя, княгиня Ганна-вдокiя Чорторийська, яка теж була причетна до створення цiєï пам'ятки, переписувалася з Андрiєм Ярославським, питаючи в нього поради стосовно навчання своïх дiтей. Дослiдники традицiйно вбачають в особi Андрiя Ярославського КНЯЗЯ Курбського, який утiк iз Московiï та оселився на Волинi, створивши в своïх володiннях осередок книжностi. Сам Курбський, на думку багатьох дослiдникiв, вiдомий численними листами до украïнських та бiлоруських iнтелектуалiв того часу, пiдписаними Андрiй Ярославський. Однак американський дослiдник Едвард Кiнан вважає, що насправдi цi листи належали книжнику Андрiю iз Ярослава. Але з ким би не спiлкувалася княгиня Ганна-вдокiя Чорторийська з А. Курбським чи Андрiєм з Ярослава, ïï листування свiдчить, що ця жiнка була висококультурною людиною, яка турбувалася про належний рiвень освiти своïх дiтей.
Дочка Ганни-вдокiï, Катерина, деякий час володiла Пе- ресопницьким монастирем. Вона вийшла замiж за Василя За- горовського, котрий залишив пiсля себе духовний заповiт вiд 1577 р. Цей твiр зараз вважається своєрiдною класикою давньоï украïнськоï лiтератури. У ньому, до речi, велика увага придiляється питанню освiти дiтей. Коли ж монастир став власнiстю сестри Катерини, Олени (у шлюбi Горностай), йому надали значну фундацiю. Сталося це 1596 p., якраз у час укладення Берестейськоï унiï. У фундацiйному документi зазначалося, що монастир повинен мати пресвiтерiв, диякона, а також шпиталь i школу. Тобто передбачалося перетворення його в осередок релiгiйноï культури та освiти.
Закономiрно, що саме Пересопницький монастир став мiсцем, де закiнчили вангелiє княгинi Жеславськоï.
Пiслямова до євангелiя, написана Михайлом Василiєвичем, представляє архiмандрита Григорiя як своєрiдного керiвника проекту. Також його зображують як вiруючу та благочестиву лю- дину: Зане не любил злата и сребра тлеющих, але iмел любов и прилежанiє к божественному писанiю, о которое просил Господа Бога. Важко робити висновки щодо того, яку роль вiдiграв Григорiй у створеннi книги, думки дослiдникiв з цього приводу розходяться. Однi вважають, що вiн робив переклад, який калiграфiчно переписували писарi; iншi що Григорiй був лише укладачем твору, органiзатором роботи над ним. На нашу думку, пiслямова до євангелiя все ж дає пiдстави говорити, що саме архiмандрит Григорiй був перекладачем євангельських текстiв. Оскiльки там, де йдеться про переклад iз язика болгарського на мову рускую, зазначено, що тоє все радою, пилностю и прилежанiєм… монаха Григорiя, архiмандрита Пересопницкого, постановленно єст, а також архимандрит Григорiє имел пилность и любов к писанiю сеi книги. Водночас Михайло Василiєвич дещо критично писав про себе, очевидно, маючи на увазi свою нездатнiсть до перекладацькоï роботи: Прото iже єсми єще недоумел пре несталость розума моего.
Власне, про писаря Михайла Василiєвича можемо сказати бiльше, нiж про його наставника. Сам вiн себе характеризував так: Я тиж многогрiшний слуга, або раб божiй Михайло Василiєвич, син протопопи саноцкого. У пiдсумкових записах вкiнцi кожного євангелiя, якi, щоправда, писалися не Михайлом Василiєвичем, навiть говориться, що вiн є протопопом саноцьким. Бiльшiсть дослiдникiв сходяться на думцi, що це помилка; мовляв, Михайло Василiєвич був сином саноцького протопопа. пiдстави погодитися з такою думкою. Бо дивно виглядає, що протопоп, власне протоiєрей (старший священик у певному мiстi чи окрузi), покинув свою парафiю i почав шукати щастя в далеких краях, заробляючи на хлiб переписуванням книжок, навiть якщо це добре оплачувалося. Однак Михайло Василiєвич мiг прийняти духовний сан звiдси й iменування його протопопом. У той час це було звичним явищем, коли батько-священик передавав у спадок свiй духовний сан.
Михайло Василiєвич мав хорошу, як на той час, освiту. Адже його батько займав високе церковне становище i, без сумнiву, мав потурбуватися про грамотнiсть своïх дiтей. Можливо, першим учителем Михайла Василiєвича, власне, i був його батько.
Очевидно, Григорiй та Михайло Василiєвичi починали працювати над книжкою в Двiрцi. Тут i було переписано перше вангелiє вiд Матвiя. Потiм, коли Григорiй та Михайло переïхали в Пересопницю, вони, судячи з усього, залучили до роботи ще одного писаря. Як його звали, ким вiн був ми, на жаль, не знаємо.
Загалом вимальовується така картина. Керував роботою архiмандрит Григорiй. Ним написанi сумарiï, глоси та чотири пiдсумковi записи в кiнцi кожного євангелiя, а також додатковi вкази на полях. Григорiй перекладав пам'ятку на руську, тобто на украïнську книжну мову. У цьому йому мiг допомагати Михайло Василiєвич. Останньому належить написання основного тексту, текстiв у рамках-заставках, пiслямови, записи на початку та в кiнцi пам'ятки.
Основний текст Пересопницького євангелiя виконано уставом двох почеркiв, якi, зрозумiло, належали рiзним людям. Тобто до роботи залучили ще одного пiдручного писаря, який працював у Пересопницькому монастирi.
Книжка складається з 482-х пергаментних аркушiв, ïхнiй розмiр 380240 мм. Ïï вага 9 кг 300 г. Вона мiстить: науку читання, яка вiдкривається передмовою; чотири євангелiя, кожному з яких передують покажчик глав та передмова, поданi також пiслямова й мiсяцеслов. Текст пам'ятки подiлено на глави, кожна з яких починається iз сумарiя (короткого змiсту викладу наступноï глави), вписаного в рамку. Немає сумарiïв лише на початку першоï глави кожного євангелiя.
У книжцi постiйно зустрiчаємо глоси украïнськi лексичнi вiдповiдники до слiв оригiналу. ïх видiлено рамочкою i розмiщено безпосередньо в текстi, iнодi на полях рукопису.
За змiстом Пересопницький рукопис тетраєвангелiє (чотири канонiчнi євангелiя). Вiн схожий на православнi євангелiя, якi призначалися для церковного вжитку. Щоправда, є деякi незначнi вiдмiнностi мiж ним та друкованими євангелiями, що з'явилися невдовзi пiсля появи цiєï пам'ятки.
Пересопницьке євангелiє написано давньоукраïнською книжною мовою. Це один iз перших вiдомих нам перекладiв такого типу. Сам переклад не є однаково досконалим. Можна простежити тенденцiю шлiфування майстерностi перекладачiв пiд час роботи над текстом. Передмова до євангелiя, котра належить Теофiлакту (Феофiлакту) Болгарському, перекладена не дуже вдало. Тут фактично збережено старослов'янський текст. Близькими до старослов'янськоï першооснови лишилися першi два євангелiя Матвiя та Марка. Ближче до народноï мови перекладено вангелiє вiд Iоанна й особливо вангелiє вiд Луки.
Аналiз тексту засвiдчує, що в роботi над перекладом надавалася перевага старослов'янським джерелам. I це цiлком зрозумiло. Адже старослов'янськi бiблiйнi тексти були значно поширеними на украïнських землях у той час. Проте використовувалися i грецькi тексти євангелiй, а також захiднослов'янськi (польськi й чеськi) переклади.
Текст Пересопницького євангелiя писали переважно темно-коричневим чорнилом. На всiх сторiнках розмiщений вiн на 20 рядках. Покажчики читань подано на полях, сумарiï та глоси вписано в текст i обведено рамкою. Передмова, заголовки євангелiй, тексти в рамках-заставках, номер першоï глави та зачала на початку кожного євангелiя написано золотом на кiноварному ґрунтi. Покажчики читань на полях зроблено кiновар'ю та суриком.
Важливим аспектом цiнностi книги є ïï художнє оформлення. Пам'ятку прикрашають чотири майстерно намальованi мiнiатюри євангелiстiв. Мiнiатюри вiдкривають кожне з євангелiй, вони розмiщенi на лiвому боцi розвороту аркушiв перед текстом. Виконанi вони на ґрунтi клейовими рiзнобарвними фарбами на золотому суцiльному тлi. Пiд кожною мiнiатюрою вмiщено текст у орнаментальнiй рамцi коротка анотацiя з вiдомостями про євангелiста i вказiвкою, скiльки в кожному євангелiï глав, зачал, стихiв. Усi мiнiатюри прикрашено рамками з рослинним орнаментом. Такi ж рамки прикрашають початок тексту кожного євангелiя.
Книжка мала дорогу оправу. Щоправда, вона кiлька разiв мiнялася. Про первiсну оправу маємо свiдчення в пiслямовi рукопису, де сказано, що на верхнiй дошцi єсть виображенно распятiє Господа Бога спасителя нашого Iсуса Христа. Цi данi пiдкрiплюються й вiдомостями з iнвентаря Пересопницького монастиря 1600 р. Наступну оправу, ймовiрно, було виготовлено 1701 p., коли гетьман Iван Мазепа вирiшив подарувати євангелiє Переяславському кафедральному собору, який вiн побудував та прикрасив власним коштом. У 1840-х роках оправу поновили припасовано нижню дошку, кришки зi зворотiв заклеєнi папером, приклеєнi форзаци, оправу обтягнено зеленим оксамитом. У такiй оправi євангелiє зберiгається до сьогоднi.
Доля пам'ятки дуже цiкава. Пiсля написання євангелiє тривалий час зберiгалося в Пересопницькому монастирi, про що, зокрема, свiдчить згадуваний iнвентар цiєï обителi 1600 р. Однак у 1630 р. монастир перестав iснувати. Його власник, князь Миколай Чорторийський, католицького вiровизнання, звернувся до короля Сигiзмунда III з проханням передати обитель Клеванськiй єзуïтськiй колегiï. Король вiдразу видав грамоту, згiдно з якою монастир разом iз майном та земельними угiддями переходив у володiння єзуïтiв. Очевидно, в ïхнi руки й потрапило Пересопницьке євангелiє.
На якийсь час ця пам'ятка загадково зникає, щоб потiм з'явитися, але вже на початку XVIII ст. i в центральнiй Украïнi. Рiч у тiм, що пiд час Хмельниччини клеванських єзуïтiв розгромили й пограбували козацькi вiйська. Можливо, книга опинилася в руках якогось козацького ватажка, а далi вiн вивiз ïï з собою на Поднiпрянщину. Однак це лише гiпотеза, не пiдкрiплена документально.
Зрештою євангелiє опинилося в руках гетьмана Iвана Мазепи. Не виключено, що вiн мiг придбати цю книжку на Волинi, де йому доводилося бувати. У 1701 р. гетьман подарував ïï Переяславському кафедральному собору, який було споруджено його коштом. 17 квiтня того року зробили вiдповiдний запис у євангелiï: Сiє вангелiє прислано i дано єст от ясмневельможного его милости пана Iоанна Мазепи, войск єго царського пресвiтлого величества Запорозких обох сторон Днiпра гетмана i славного чина святого апостола Андрея кавалера, до престола переяславського епископского; которий от єго ж ктиторской милостi создан, отновлен i драгоцiннимi утварi церковними украшен при преосвященном єпископi Захарiï Корниловичi.
Майже сто рокiв євангелiє зберiгалося в соборi, а потiм опинилося в бiблiотецi Переяславськоï духовноï семiнарiï. Тут його 1837 р. виявив археограф Осип Бодянський. Наступного року в Журнале Министерства народного просвещения вiн опублiкував невелику iнформацiйну статтю про цю пам'ятку.
Десь наприкiнцi 1845 p., перебуваючи в Переяславi, з Пе- ресопницьким євангелiєм мав змогу ознайомитися Тарас Шевченко. Судячи з усього, пам'ятка справила на нього враження, тому вiн залишив про неï запис у своïх археографiчних нотатках. Ось змiст цього запису:
В скромной семинарской библиотеке хранится два Евангелия, писаны на пергамени изяшными славянскими буквами, чернилом и киноварью с прекрасными разноцветными рисунками по золоту. Первое писано в 1053 году (вiд створен- ня свiту. Ред.)… Второе Евангелие, также на пергамени, изящнее и раскошнее первого, писано малороссийским наречием 1556 года, с надписью на краях первых листов… Далi поет наводив текст про передачу I. Мазепою цiєï книги Переяславському собору. Это Евангелие, зазначав Т. Шевченко, подробно описано г. Бодянским в Журнале Министерства народного просвещ[ения].
У 60-х pp. XIX ст. семiнарiю з Переяслава перенесли до Полтави. Туди ж помандрувало й Пересопницьке євангелiє. Проте тут йому недовго довелося бути. У 1873 р. книгу передали графовi Д. Толстому так вона опинилася в Петербурзi. Потiм євангелiє потрапило до великого князя Петра Георгiйовича, принца Ольденбурзького. Лише через шiсть рокiв пiсля його смертi, в 1887 p., книжка, завдяки сприянню вдови покiйного, повернулася знову до бiблiотеки Полтавськоï духовноï семiнарiï.
У Полтавi Пересопницьке євангелiє пережило революцiйнi подiï 19171918 pp., громадянську вiйну, рiзноманiтнi пролеткультiвськi експерименти радянськоï влади, зберiгаючись у фондах Полтавського iсторико-краєзнавчого музею. Пiд час Другоï свiтовоï вiйни книжку евакуювали до Уфи столицi Башкирськоï Автономноï Радянськоï Соцiалiстичноï Республiки. У повоєннi роки пам'ятка вернулася в Украïну правда, не до Полтави, а до Києва. Спочатку зберiгалася у фондах музею-заповiдника Києво-Печерськоï лаври. 24 грудня 1948 р. за iнiцiативою професора Киïвського унiверситету С.I. Маслова євангелiє передали в Центральну наукову бiблiотеку (зараз Нацiональна бiблiотека Украïни iм. В.I. Вернадского), присвоïвши ïй iнвентарний номер 15552. Там пам'ятка зберiгається й зараз.
Пiд час iнавгурацiï президента Украïни в груднi 1991 р. Пересопницьке євангелiє вперше використали як символ державностi. На ньому присягав на вiрнiсть народу Украïни Леонiд Кравчук. З того часу президенти Украïни присягають на цiй книзi.
Справдi, Пересопницьке євангелiє є символом Украïни. I справа не лише в тому, що це один iз перших сакральних текстiв, перекладених украïнською мовою. Його фундаторка походила з Полiсся, писалося воно на Волинi, головним писарем був виходець iз Лемкiвщини найзахiднiшоï украïнськоï землi. Мандрувала ця книга iз заходу на схiд, опинившись у Полтавi. До неï мають стосунок I. Мазепа й Т. Шевченко важливi фiгури нашоï нацiональноï iсторiï. Тому закономiрно, що на цiй першокнизi присягають президенти Украïни.
Петро КРАЛЮК ЗО липня 2010 р.

ВАНГЕЛI КНЯГИНI ЖЕСЛАВСЬКОÏ. УкраÏнська нацIональна святиня: IсторIя, змIст, загадки orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=16017